Флешмобери Львова

16 березня 2009 (Львів)

Флешмоб – «блискавичний натовп». Спосіб нагадати людям про те, що вони вміли дивуватися. І можливість випробувати себе, роблячи щось незвичне так, ніби це – сама буденність. Йти з рушником на плечі. Зимою. По вулиці. Зустрічати в натовпі таких же людей, з якими ти нібито незнайомий. Справді, що ж дивного в рушничку на плечі? Це майже так само природно, як пити чай на площі, перед тим запаливши свічку - для створення затишку.

Уже рік у Львові існує група людей, зовсім різних – з різними переконаннями, досвідом, стилем, в кінці кінців, яка систематично проводить флешмоб-акції. Цю річницю – річницю першого «нашого» мобу, 16 березня, було вирішено відсвяткувати.

Тут потрібно зробити невеликий відступ. Масова акція може називатися флешмобом, тільки якщо виконується декілька умов. Їх викладено у правилах:

1. Дія має виглядати спонтанною.
2. Не допускається скупчування до початку акції, чи привертання уваги до місця її майбутнього проходження. Зразу по закінченню акції потрібно спокійно залишати місце акції – «розсіюватися». (Пам’ятайте, нічого незвичного не відбувалося
3. Важливим є синхронний початок і кінець акції усіма її учасниками.
4. Потрібно точно дотримуватися сценарію.
5. Варто робити все з серйозним виглядом і в здоровому глузді.
6. Категорично заборонено викликати агресії у випадкових глядачів.
7. Заборонено порушувати закон. Будь-які масові акції, що природно, викликають зацікавлення влади та її органів впливу – міліції і т.д. Не варто цю зацікавленість посилювати. Зокрема, як частковий випадок – не варто смітити, пити спиртні напої і т.д.
8. Необхідно бути тверезим і, по можливості, мати із собою документи.

Звичайно, для деяких видів флешмобу можна відступатися від окремих правил. Наприклад, для арт-мобів більш важливою є видовищність, і від позірної спонтанності дій, якщо є потреба, можна відмовитися. Однак, є правила, яких потрібно дотримуватися завжди!

Дотримуватися закону, не дратувати випадкових глядачів, не викликати в них агресії. Це – запорука існування флешмобів узагалі. Якщо вони будуть негативно сприйматися людьми чи/та владою – все закінчиться. Не менш важливим є дотримання сценарію. В іншому випадку флешмоб втрачає сенс. Справді, з одного боку, кожен учасник, що дотримується сценарію, має спокійно покладатися на те, що поведінка інших теж буде йому відповідати. Так і зіграти акцію краще вдається і робити щось незвичне на людях простіше. З іншого боку, люди, що розробляють сценарій, намагаються передбачити і розвиток подій, і реакцію оточуючих. І можливі труднощі. Не знаючи всієї картини, та ще й без особливих роздумів – «от, стрілило в голову» можна в кращому випадку зірвати акцію. В гіршому – заробити неприємності самому і викликати їх на голови інших учасників.

З такою дисципліною у нас труднощі були завжди. Але останнім часом вони різко загострилися. Згадаємо останній наш, шістнадцятий, флешмоб. Багато людей, отримавши сценарій вирішили не брати участь у деяких, чи взагалі у всіх акціях. Це природно – дія може чимось не підходити людині. Однак, як вони повелися потім? Дуже цікаво – вишикувалися навколо місця дії та насміхалися над справжніми учасниками.

Далі – більше. Третя акція мала виглядати так: Люди, із зв’язаними руками (по бажанню – із заклеєним ротом), по одному, за певних умов парами, виходять на проспект Свободи. Прогулюються, прямуючи до Оперного, де маяк їх звільняє. Що я побачив, вийшовши з-за Оперного під кінець акції? На маяка летить натовп людей 30-40. При тому багато хто підстрибує, танцює, мичить щось (голосно), скажено вертить очима. Я на місці маяка втік би… Потім довідуюся про інші цікаві факти – перегороджування дороги, «загравання» із перехожими (ага, зі зв’язаними руками і заклеєним зеленим скотчем ротом) та інші вар’яції.

Тому ювілейну акцію 16-го березня вирішено було проводити по закритому типу – всі учасники запрошувалися особисто, виходячи з того, як вони раніше дотримувалися правил. Загального анонсу не було. Якщо грубі порушення будуть залишатися масовими, частка таких, закритих, флешмобів буде зростати. Ми хочемо святкувати і два роки і десять нашої спілки, і єдиний шанс для неї – не допускати порушень.

Повернемося до нашого першого ювілею

Для святкового мобу була вибрана одна з класичних і найбільш поширених акцій – «заморозка». Суть дії в тому, що в якийсь момент часу частина людей раптом завмирає. Можливо, в незручних позах. Через якийсь час вони «відмирають» і йдуть далі по своїх справах. Подивіться, наприклад, як це робить американська перформенс-арт група Improv Everywhere у чи не найвідомішому флешмобі Frozen Grand Central.

Наша дія планувалася на площі перед Оперним, між фонтаном та алейкою. Учасники мали гуляти на самоті та парами і через 10 секунд (3-5 кроків) після сигналу завмерти. Сигнал — гудок, типу таких, що популярні у футбольних фанатів. Закінчувати акцію планувалося теж по гудку.

Отож, 16-те березня, понеділок, вечір. На «нашій» площі прогулюються люди. Але, якщо збільшувати витримку, то на фото люди поступово перетворюються на привидів а потім зникають:

Учасники, більш-менш (ну або менш-менш-більш) обізнані з майбутньою дією, збираються біля пам’ятнику Івану Підкові. Тішаться зустрічі, спілкуються. В цей час організатори потроху, в приватних розмовах, доносять до них свій задум. Потім відбувається загальний брифінг:

після якого учасники, по одному та маленькими групками прямують до місця дії кількома різними маршрутами та з певним часовим інтервалом. Прийшовши на площу, гуляють по ній. Як це не дивно, їх все ще майже неможливо відрізнити від випадкових прохожих.
Несподівано завмирають. Справді, кілька секунд тому чувся гудок. Хтось завмер, просто йдучи:

Хтось – ніби звіряючись із записами (хоч і не без перегравання):

Ще хтось – позіхаючи.

Площа перетворилася на місце зустрічі двох світів – нас, звичайних, матеріальних, надійних (в певному сенсі), людей; та привидів.

Через п’ять хвилин учасники починають розходитися. Справді, вже був другий гудок. Правда, з цим виник невеликий конфуз – другий гудок було чути десь до середини площі. Ті, хто були ближче до маяка, розійшлися. Решту ж продовжували стояти. Довелося маяку повертатися і повторювати сигнал, цього разу не жаліючи дихання

Потім, зібравшись знову, мобери захотіли повторити акцію ще раз. На цей раз біля «Корони». Розсіятися та прогулюватися вже не вдалося – учасники прийшли на площу, потроху розосередилися і по сигналу завмерли. Але вийшло теж гарно:

Знову зіткнулися паралельні, дуже подібні, але з різними часовими потоками світи.

Загалом, обидві дії перехожим подобалася, люди посміхалися, хтось дивувався – «що це», хтось запідозрив, що флешмоб. Одна молода пара почала цілуватися безпосередньо перед камерою, на фоні учасників, тільки секунд через сорок помітивши, що вони беруть участь у флешмобі та ще й їх знімають на відео. Подобалося, звичайно, не всім, але таких була меншість.

А далі - розмови, обмін враженнями, посиденьки в забігайлівці, прогулянки на Високий Замок:

Фотоальбом флешмобу…